Пам’яті мого сина, Олеся Бузини.

16 квітня 2015 року розділили моє життя на до і після. Це страшний і чорний день для мене. Нелюди відібрали мого сина. Підступно, по-злодійськи вбили Олеся, осиротивши мене.

Синочок! Вони не відібрали в мене права жити тобою, бути постійно поряд. Я живу минулим і до дрібнички пам’ятаю все. С того моменту, як ти посилився в мені. Я багато з тобою говорила. Я розказувала тобі про сонце і місяць, про небо і зорі. І була упевнена, що ти чуєш мене.

А коли ти, нарешті, прийшов у цей світ і я вперше глянула на тебе, обійняла і поцілувала, то мені здалося, що твої очі свідомо сприймають усе, що нас оточує.

Ти ріс не завдаючи нам клопоту. З першого класу ти нам заявив, що до школи ходиш ти, а тому робити все будеш сам, і щоб ми тебе не контролювали. І ти ні разу нас не підвів. Ми ніколи не хвилювались, що ти пропустиш урок, лекцію в університеті, тощо. Для тебе це було не властиво.

Ти багато працював самостійно. Тебе знали в бібліотеках і архівах не тільки рідного Києва, але і в зарубіжжі.

Ти  так любив життя… Ти так любив Україну, Київ… Мені здавалося, що ти знаєш, де лежить навіть якийсь камінчик. Ти так любив ходити пішки.

Олесю, синку мій, ти писав і говорив правду. Ти справжній Чоловік. Сміливий, розумний, правдивий. Ти дійсно великий як людина, як особистість. Ми з твоїм батьком знали про це ще за твого життя. Але ми ніколи тобі особисто цього не сказали. І я зараз дуже шкодую…

Синочок, я продовжую жити тобою. Іноді мені здається, що ти поряд, що ти зі мною. Я навіть чую твій голос — «мамо, ти сьогодні гарно виглядаєш», або «приготуй картоплю по-улановськи, тільки ти вмієш її так смачно готувати». Ось так просто ти любив мені казати.

В моєму житті тяжкий період. Втрачати дітей дуже страшно. Я часто питаю — Господи, за що?! І сама собі відповідаю — за слово правди. А померти за правду може тільки Божа людина.

Життя вимагає від мене бути сильною і говорити правду про свого сина. Мабуть це і є стимул мого життя. Я горджуся тобою, сину.

Люди добрі, в ці святі пасхальні дні помоліться за упокій душі мого сина, Олеся Бузини.

Низько вклоняюсь, мама Олеся,
Валентина Бузина.

Памяти моего сына, Олеся Бузины.

16 апреля 2015 разделило мою жизнь на до и после. Это страшный и черный день для меня. Нелюди отобрали моего сына. Коварно, по-злодейски убили Олеся, осиротив меня.

Сыночек! Они не отобрали у меня права жить тобой, быть постоянно рядом. Я живу прошлым и помню всё, до мелочей. С того момента, как ты поселился во мне. Я много с тобой разговаривала. Я рассказывала тебе о солнце и луне, о небе и звездах. И была уверена, что ты слышишь меня.

А когда ты, наконец, пришел в этот мир и я впервые посмотрела на тебя, обняла и поцеловала, то мне показалось, что твои глаза сознательно воспринимают всё, что нас окружает.

Ты рос не доставляя нам хлопот. С первого класса ты нам заявил, что в школу ходишь ты, а потому делать всё будешь сам, и чтобы мы тебя не контролировали. И ты ни разу нас не подвел. Мы никогда не волновались, что ты пропустишь урок, лекцию в университете, и тому подобное. Для тебя это было не свойственно.

Ты много работал самостоятельно. Тебя знали в библиотеках и архивах не только родного Киева, но и в зарубежье.

Ты так любил жизнь... Ты так любил Украину, Киев... Мне казалось, что ты знаешь, где лежит даже какой-то камешек. Ты так любил ходить пешком.

Олесь, сынок, ты писал и говорил правду. Ты настоящий Мужчина. Смелый, умный, правдивый. Ты действительно велик как человек, как личность. Мы с твоим отцом знали об этом еще при твоей жизни. Но мы тебе лично этого не сказали. И я сейчас очень жалею...

Сыночек, я продолжаю жить тобой. Иногда мне кажется, что ты рядом, что ты со мной. Я даже слышу твой голос — «мама, ты сегодня хорошо выглядишь», или «приготовь картофель по-улановски, только ты умеешь ее так вкусно готовить». Вот так просто ты любил мне говорить.

В моей жизни тяжкий период. Терять детей очень страшно. Я часто спрашиваю — Господи, за что?! И сама себе отвечаю — за слово правды. А умереть за правду может только Божий человек.

Жизнь требует от меня быть сильной и говорить правду о своем сыне. Видимо это и есть стимул моей жизни. Я горжусь тобой, сынок.

Люди добрые, в эти святые пасхальные дни помолитесь за упокой души моего сына, Олеся Бузины.

Низко кланяюсь, мама Олеся,
Валентина Бузина.